Олег Марковський: На мою думку найбільша цінність аби кожен з вихованців залишився людиною в своїх вчинках та здобутках

Прес-служба федерації боксу Вінницької області продовжує серію публікацій про місцевих тренерів. Нашим черговим співрозмовником став тренер міської комплексної ДЮСШ  «Вінниця» на відділенні боксу Олег Марковський. У минулому титулований боксер – кандидат в майстри спорту СРСР, переможець чемпіонату УРСР серед студентів поділився з нами своєю історією.

- Олеже Олексійовичу, з чого розпочався Ваш шлях у боксі?

- Захотілося вміти відстоювати себе. Мені було дев 'ять років і брат завів за бокс. Займався тривалий час. Був срібним призером чемпіонату УРСР серед школярів в 1985 році. У Прип 'яті тоді проходили змагання. Також я переможець студентської Спартакіади в 1988 році в Івано-Франківську. Готувався до Всесоюзної Універсіади, але був призваний до лав збройних сил. Встиг стати кандидатом в майстри спорту СРСР.

-  Як стали тренером?

- Довгий час, коли займався ще сам, то в душі було таке бажання. На той момент треба було працювати, аби годувати сім'ю. В більш зрілому віці хотілося працювати, аби робота приносила задоволення. Не дивився на матеріальні статки. Деякий час з товаришем працювали в якості тренерів. Згодом, закінчив педагогічний університет. Влаштувався спочатку вчителем фізкультури, а потім вже знайшлася вакансія для тренера.  

-  Що найголовніше в тренерській роботі?

- Тут не можна виділити якийсь основний фактор, на якому все тримається. Дуже багато обов'язкових речей, які постійно треба тримати на контролі. Мова йде про систематичність в роботі з школярами, юніорами, молодю. Треба постійно бути в пошуку та розвивати те, що є. Бокс – відповідальне діло. Дітей нині доводиться не відбирати, а шукати та приводити в зали самостійно. Раніше ще в радянські часи був відбір. Приходили тренери дивились та тих, хто їм подобався та відбирали. Зазвичай брали худих, сухих та довгоруких. Зараз такогу відбору немає. Діти самі приходять. Тренер повинен зацікавити дитину цим видом спорту та не перегрузити. У учня має бути інтерес тренуватися та подолати свій страх. Дуже багато критеріїв з якими завжди потрібно тримати руку на пульсі.

- Чим відрізняється стан, коли Ви в рингу та у тренерському куті?

- Коли ти виходиш у ринг, то страху в тебе немає. В тебе опонент такий самий як і ти. В нього такі ж дві руки, ноги. Все залежить від тебе – як ти готовий, чому навчився та який у тебе функціонал. В тебе нема хвилювання в рингу. Переживаєш лише за те, аби показати гарний та динамічний бокс. Ти розраховуєш на себе. В куті в якості тренера хвилюєшся більше, бо виступає твій вихованець. В ту мить від нього залежить чи зможе він виконати ті цілі, які ти йому ставиш. На мою думку в якості секунданта хвилювання більші. 

- Які найбільщі перемоги Ваших учнів назавжди закарбувалися в пам`яті?

- Мої вихованці вигравали зональну першість України, були призерами чемпіонатів України серед школярів. Хлопці перемагали на Всеукраїнських турнірах. З останніх Михайло Мазур став призером  Всеукраїнської Гімназіади. Валерій Золотар ставав призером чемпіонату України серед школярів. Олексій Вовк був чемпіоном зональної першості України. Олексій Бевз – призер зональної першості України. Змагання для того, аби набиратся досвіду.

- Які п'єдестали хочеться підкорити зі спортсменами?

- Я не відрізняюся чимось особливим від інших людей в плані амбітності. Хочеться, щоб учні досягали успіхів, щоб їх знали. Поки йде війна ми працюємо не тільки як тренери, але й волонтери. Іноді чергуємо. Найголовніше досягнення – щоб ці учні, які працюють зі мною здобували результати не тільки в боксі. Якщо говорити виключно за спортивну частину, то хочеться аби з часом хлопці ставали чемпіонами країни, виступали на змаганнях Європейського та світового рівня. На мою думку найбільша цінність аби кожен з них залишився людиною в своїх вчинках та здобутках. В такому випадку буду рахувати, що це і моя заслуга.