Роман Вакалюк: В тренерській роботі потрібно розгледіти в своєму учні найкращі якості та вдало розвивати їх

Прес-служба федерації боксу Вінницької області продовжує серію публікацій про місцевих тренерів. Нашим другим співрозмовником став старший тренер збірної Вінницької області серед чоловіків, тренер боксерського клубу «Золота Рукавичка», заслужений тренер України – Роман Вакалюк. У минулому титулований боксер – чемпіон України серед молоді, володар Кубку України серед чоловіків, бронзовий призер чемпіонату України серед чоловіків, майстер спорту України поділився з нами своєю історією.

- Романе Валерійовичу, з чого розпочався Ваш шлях у боксі?

- Як і більшість своїх однолітків, у дитинстві ми всі займалися різними видами спорту. Я також займався і легкою атлетикою, і класичною боротьбою і дзюдо. В 1988 році до мене в клас зайшов мій майбутній тренер Андрій Володимирович Рябченко. Він набирав на секцію боксу хлопчаків. Ми займалися в залі клубу на базі спільноти «Спартак» в Лісопарку.  Було дуже багато дітей, завжди повний зал.  Серед хлопців відчувалась велика конкуренція і мені сподобалося. Десь пів року я займався у Андрія Володимировича. А потім після вдалих змагань нас з моїм товаришем тренер передав в секцію, де була більше перспективна група до Лоївського Леоніда Миколайовича і Гуренка Олександра Арсентійовича в спортивний клуб «Богатир» весною 1989 року. Ми займалися там в найкращому клубі!  В нас був найкращий склад серед однолітків у місті. Ми перемагали на всіх змаганнях в області. Навіть на Всесоюзний турнір, на який виїздили в Ворошилоград ми показали хороший результат.  З тієї команди вийшли в майбутньому і Манченко і Яцков і Миколюк Борис. Це був такий костяк нашої в майбутньому і дорослої збірної Вінницької області.  З 1989 по 1991 рік я займався надалі в «Богатирі», а потім нас перевели в спортивний клуб «Золота Рукавичка» до Анатолія Зіновійовича Вальчука. Надалі всі основні здобутки я отримав завдяки Анатолію Зіновійовичу – став майстром спорту. Там в нас була конкурентна група. Серед багатої кількості талановитих та здібних хлопців був і  Андрій Васильович Гончар – перший майстер спорту міжнародного класу на Вінничині. Тоді він був ще дворазовим чемпіоном СРСР серед юнаків.

- Як стали тренером?

- В мене є на сім років молодший брат – Денис. Ми займалися разом у секції у свій час і я завжди старався йому допомагати. Я часто тримав його на лапах, виводив у ринг на змаганнях. Сподобалося і надалі займався з його однолітками. В нас була цікава група в той період. В житті в мене були добрі наставники. Мені завжди подобалися їх людські якості, їхня відданість та любов до справи. Хотілося передати це все іншим. Я коли ще займався, то вже тоді мріяв про те, що буду тренувати.  Закінчив в 1998 році наш педагогічний університет, факультет фізичного виховання і офіційно був прийнятий на роботу в 1998 році і до сьогоднішнього дня працюю тренером. Старшим тренером збірної Вінницької області серед чоловіків я є з 2015 року.

-  Що найголовніше в тренерській роботі?

- Ця робота як і інші завжди потребує всіх зусиль– моральних, вольових, фізичних. Потрібна наполеглевість, терпіння, любов для своєї роботи. Як на мене, то найголовніше в тренерській роботі – не лінуватися вчитись. Навчатися потрібно за новини тенденціями в нашому виді спорту, брати нотатки. Бокс не стоїть на місці. Він змінюється. Ще важливо - бути відданим своїй справі. Рідко, хто хоче йти на такі ризики – не бачити своїх рідних. В тренерській роботі багато виїздів на змагання, збори. Не кожен може витримати той моральний тягар відповідальності, тому що діти завжди потребують дуже великої віддачі, сил та енергії. В тренерській роботі потрібно розгледіти в своєму учні найкращі якості та вдало розвивати їх. Це теж не кожен може зробити. Це є також однією з головних рис в тренерській справі.

- Чим відрізняється стан, коли Ви в рингу та у тренерському куті?

- Це так було давно, коли я був в рингу як боксер. Чесно кажучи, трохи забув вже цей стан. Пригадую, що завжди переживав перед тим, як виходив у ринг. Обдумував свою підготовку до бою – де та як готувався, де недопрацював. Претензії суто були до себе. Коли ти в тренерському куті, хвилювання більші тому, що тут є система.  Ти працюєш з суперником свого бійця. Ти працюєш і над тим, щоб судді поважали та оцінювали той бокс, який демонструє твій боксер. Водночас, глядачі теж мають бачити результат твого вихованця. Якщо ти виводиш одного боксера – це одне, а якщо виводиш  цілу команду, то навантаження зростають.

- Які найбільщі перемоги Ваших учнів назавжди закарбувалися в пам’яті?

- Основні перемоги всіх своїх учнів я пам’ятаю добре. Дуже вдячний Богу, що в мене було дуже багато талановитих учнів. Вдячний їм, що вони були зі мною і ми разом досягали успіхів і перемог. Насамперед, основними моментами пригадується перемога на чемпіонаті Європи до 22 років Олексія Токарчука в 2018 році в Румунії. Там Олексій провів 5 двобоїв, вигравши у іспанця, угорця, росіянина, німця та грузина у фіналі. Це був дуже яскравий турнір, який запам’ятався. Також в мене закарбувалася у пам’яті перемога Романа Головащенка в чемпіонаському поєдинку на день міста Вінниці в нашому центральному парку. Тоді він здолав суперника та здобув пояс чемпіона Європи за версією IBF. Роман переміг грузина Гогіта Горгіладзе. Суперник був дуже міцний, він знав, що наш боксер силового плану і прийняв цю тактику. Грузин був впертим бійцем і не поступався. В перерві між раундами ми з Романом вирішили змінити тактику і спробувати перехетрити опонента. Тоді Руман з хлопця рубаки змінив стиль на ігровий. Він почав витягувати суперника на себе і влучним ударом по печінці завершив поєдинок. Публіка це оцінила! Кожен з моїх боксерів подарував багато чудових моментів, завдяки яким хочеться працювати надалі.

- Які п’єдестали хочеться підкорити зі спортсменами?

- Як кожен солдат мріє стати генералом, так і кожен тренер. Тренер спочатку невпевнено виконує свої дії, а потім апетит під час їжі приходить. Він починає розумітися трохи в боксі і тому зростають його амбіції. Я не є виключенням з цього правила і теж хочу максимальні результати. Хочеться, аби мої учні були на Олімпійських іграх і серед професіоналів ставали чемпіонами світу. Дай Бог це все збудеться!