Андрій Гончар: В тренерській кар’єрі найголовніше – виховати не тільки чемпіонів, але й хороших та порядних людей

Прес-служба федерації боксу Вінницької області розпочинає серію публікацій про місцевих тренерів. Нашим першим співрозмовником став старший тренер збірної Вінницької області серед молоді, заслужений тренер України – Андрій Гончар. У минулому титулований боксер - дворазовий чемпіон Радянського Союзу серед юніорів, який також у складі збірної України здобував 5 місце на чемпіонаті світу в Берліні. Майстер спорту СРСР, майстер спорту України міжнародного класу Андрій Гончар поділився з нами своєю історією.

- Андрію Васильовичу, з чого розпочався Ваш шлях у боксі?

- В боксі я з 1985 року. В той період відкрився зал «Золота Рукавичка». На той час там тренував Вальчук Анатолій Зіновійович – у майбутньому заслужений тренер України. Побував і мені сподобалося. Почав займатися, а згодом пішли перші хороші результати. В 1990 році проходила Спартакіада СРСР серед юнаків, де я здобув перше місце. Після тих змагань мені було присвоєно званння майстер спорту СРСР. В 1991 році був чемпіонат Союзу серед юніорів, який проходив в Донецьку. Там я теж виборов золоту медаль. В незалежній Україні здобував перемоги на національних змаганнях, а в 1995 році в складі національної збірної брав участь в чемпіонаті світу в Берліні, де посів 5 місце. Велику роль в моєму становленні як боксера зіграв мій тренер. На превеликий жаль, Анатолія Зіновійовича Вальчука вже давно нема з нами, але ця людина – це мій перший тренер, і для мене та усіх його інших учнів пам’ять про нашого наставника буде жити вічно. 

- Як стали тренером?

- Все почалося з того ж залу, де я виріс. Анатолій Зіновійович повірив в мої тренерські здібності.  В 22 -23 роки ще будучи чинним спортсменом, почав тренувати. В перший час працював в спортивному залі «Золота Рукавичка». Далі - на стадіоні «Локомотив». Нині - в спортивному клубі «Акцент», на центральному міському стадіоні «Локомотив». Працюю в парі з заслуженим тренером України Маньковським Миколою Андрійовичем, який за свою кар’єру виховав чимало хороших боксерів. Разом у тандемі ми працюємо вже більше десяти років. В свою чергу старшим тренером збірної Вінницької області серед молоді я став сім років тому.

- Що найголовніше в тренерській роботі?

- В тренерській кар’єрі найголовніше – виховати не тільки чемпіонів, але й хороших та порядних людей.  Також, приємно, коли бачиш успішні результати. Перемоги мотивують і тебе і підопічних. Важливим також є взаємини між тренером та спортсменом. Мова йде про взаємоповагу, підтримку.

- Чим відрізняється стан, коли Ви в рингу та у тренерському куті?

- Коли ще сам боксував, то здавалося, що коли виходиш у ринг  є легкі переживання. В цей же момент, коли чуєш гонг, всі хвилювання в мить зникають і ти спокійно боксуєш, робиш свою справу. В тренерскій кар’єрі більше хвилюєшся в куті, ніж коли боксуєш сам. Водночас, обидва стани є дуже схожими.  

 - Які найбільщі перемоги Ваших учнів назавжди закарбувалися в пам`яті?

- Ми працюємо разом з Миколою Андрійовичем Маньковським і перемоги хлопців є нашими спільними. Якщо говорити про останній час, то в минулому році Максим Власюк  виборов друге місце на чемпіонаті Європи до 22 років. На цих змаганнях хлопець виконав норматив майстра спорту України міжнародного класу. Маємо ще Іллю Суслова – чемпіона України серед молоді, фіналіста чемпіонату України до 22 років. Арсен Земнухов став другим на чемпіонаті України серед молоді. Нещодавно закінчився чемпіонат України серед юнаків, де Іван Шульга став чемпіоном, а Ярослав Заворотний бронзовим призером. Брат Івана Шульги - Максим став другим на чемпіонаті України серед юніорів.

- Які п’єдестали хочеться підкорити зі спортсменами?

- В першу чергу хочеться підкорити найвищий п’єдестал, а саме - золото олімпійських ігор. Також хотілося б з учнями здобути перемогу на чемпіонаті світу. Коли твоє ім’я вписується в історію назавжди - це круто!